У 96 р. унаслідок сенаторської змови імператора Доміціана вбили. З його смертю припинилася династія Флавіїв. На історичну арену виходить імперії нова династія римських імператорів - Антоніни. Метою усунення Доміціана було покликання до влади не генерала, а людину з-поміж сенату - Нерви (96 - 98), який пізніше усиновив Ульпія Траяна (98 - 117) та дав Риму одного з кращих його імператорів. Траян був родом з Іспанії. Його сходження до влади є знаменною ознакою соціального процесу, що відбувався в імперії. Після панування двох патриціанських родів, Юліїв і Клавдіїв, на римському престолі з'являється плебей Ґальба, потім імператори з муніципій Італії і нарешті, провінціал з Іспанії. Траян відкриває собою ряд імператорів, які зробили друге століття кращою епохою імперії: всі вони - Адріан (117-138), Антоній Пій (138-161), Марк Аврелій (161-180) - провінційного походження (іспанці, крім Антоніна, що був родом з південній Галлії). Такий вибір кращих проходив завдяки усиновленню їх попередником. Траян прославився як полководець і імперія досягла при ньому найбільшого обсягу. Він розсунув межі імперії на північ, де була завойована і колонізовані Дакія, від Карпат до Дністра і на схід, де було утворено чотири провінції: Вірменія (мала - верхів'я Євфрату), Месопотамія (пониззя Євфрату), Ассирія (область Тигра) та Аравія (на південь від Палестини). Це було зроблено не стільки з завойовницькою метою, скільки для того, щоб відсунути від імперії варварські племена та кочівників пустелі, що загрожували їй постійним вторгненням. Це видно з ретельної турботи, з якою Траян і його наступник Адріан для зміцнення кордонів насипали величезні вали, з кам'яними бастіонами і вежами, залишки яких збереглися до наших днів - в Англії, у Молдові (Траянів вал), Лімес ( від Рейну ( біля Нассау) через Майн і південну Німеччину до Дунаю.
Миролюбний Адріан зайнявся реформамими в адміністрації і в галузі права. Як і Октавіан Август, Адріан провів багато років у відвідуванні провінцій. Він навіть взяв на себе посаду архонта в Афінах і особисто склав для них проект міського управління. Як Адріан своїми фінансовими реформами заслужив прізвисько «збагачувача світу», так його наступник Антоній був прозваний «батьком роду людського», за його піклування про провінціях, які зазнали лиха. Найвище місце в ряду Цезарів заслужив Марк Аврелій, прозваний філософом. Про нього ми можемо судити не лише за епітетів - ми знаємо і його думки і плани на його власному викладі. Яким великим був прогрес політичної думки, ясніше всього свідчать його знаменні слова, «Я носив у своїй душі образ вільної держави, в якому все управляється на підставі однакових для всіх законів і рівного для всіх права». Але і цьому "філософу на троні" довелося випробувати на собі, що влада римського імператора - особиста військова диктатура. Він багато років повинен був провести в оборонній війні на Дунаї, де він і помер. Після чотирьох імператорів, що прийшли до влади у зрілому віці, престол знову дістався, за правом спадщини, юнакові, і знову недостойному. Надавши управління державою улюбленцям, Коммод (180-193), подібно до Нерона, прагнув лаврів не на полі битви, а в цирку та амфітеатрі. Однак смаки його були не артистичні, як у Нерона, а гладіаторські. Він загинув від руки заколотників - його конкубіни Марції та атлета Нарціса. З ним і закінчує своє існування династія Антонінів
